Контакт

Фантастичне оповідання


День перший

 

Владислав помітив дівчину одразу, як зайшов у тролейбус. Кожний пасажир намагався першим проштовхатися всередину, щоб зайняти якомога зручніше місце. Дівчина ж нікого не штовхала, ні з ким не лаялася, проте місце знайшла напрочуд вдале. Хлопець мимоволі нею залюбувався.

Дівчина мала кругленьке личко з тоненькими смужками чорних брів, невеликого носика з трохи задраним угору кінчиком, який ніби промовляв оточуючим: “Ось яка я гарна!”. Помади на губах майже не видно, і, на відміну від більшості дівчат, вона не справляла враження людини, яка не вміє користуватися косметикою. Усе це робило її справжньою, якоюсь натуральною, природною, а не штучною. Навчаючись на університетському факультеті, де сила-силенна дівчат, Владислав достатньо вивчив їхні манери і стиль поведінки.

Каштанове волосся, зібране в косу довжиною до плечей, страшенно їй пасувало. Він напевне знав, що таку зачіску зараз майже не носять. Його одногрупниця Лада, якби таке побачила, сказала б приблизно таке: “Пхе! Ще до революції такі носили!”. На щастя, Лади в тролейбусі не було, бо вона живе на іншому боці міста, звідки добиралась виключно на метро.

Владислав спробував визначити приблизний її вік. Мабуть, років сімнадцять-вісімнадцять. Різниця у віці майже ідеальна – три роки.

Владиславу захотілося, щоб вона глянула на нього і хоча б усміхнулася. Проте дывчина не удостоїла хлопця жодною увагою. Розплатилася з кондуктором, подавши тому кілька монеток, і не сказала при цьому жодного слова. Правда, хлопець стояв далеченько, і голосу її він, скоріше за все, і не розібрав би серед пасажирського галасу.

Тролейбус зупинився на черговій зупинці. Владислав продовжував любуватися незнайомкою, і відвів погляд лише тоді, коли до рукава його джинсової сорочки торкнулась кондуктор.

   Що у вас за проїзд?

Владислав похапцем дістав проїзного квитка і показав кондуктору.

              Добре, — кивнула та і продовжила просування далі.

Сховавши квитка, Владислав знову повернув голову в бік незнайомки. Але її вже не було. На тому місці тепер стояв чи то грузин, чи то вірменин, і байдуже дивився у вікно.

Тролейбус від’їздив от зупинки. Мабуть, дівчина щойно вийшла. «Ну нічого, — заспокоював себе Владислав. — Може, ще колись побачу».

І він переключив думки на заняття в університеті.

 

День другий

 

Позіхаючи й перебуваючи ще у сонному стані, Владислав разом із своїми приятелями протиснувся в тролейбус. А коли побачив знайоме обличчя вчорашньої незнайомки, сонливість наче рукою зняло.

Вона стояла боком до хлопця, на протилежному кінці тролейбуса. Та ж зачіска, той же макіяж. Тільки тепер було видно ще й блакитну блузку та засмаглу руку. І де можна засмагати о цій порі? Мабуть, солярій відвідувала…

Надворі буяла весна, і тому хлопцеві закортіло дізнатися, що воно за дівка. Оскільки незнайомка й цього разу розплатилася грішми, а не показувала проїзний квиток, Владислав вирішив, що вона, мабуть, не студентка. Якщо вона школярка, то де її учнівський проїзний квиток? Невже десь працює? Чорт забирай, і де вона взялася?

Владислав повернувся до своїх приятелів-попутчиків, і показав на дівчину.

— Не в курсі, хто вона така? — спитав, навіть не сподіваючись на удачу.

— Грець її знає! — відмахнувся один.

— Симпатична незнайомка, — байдуже буркнув другий.

І вони знову повернулися до своїх розмов, перерваних Владиславовим питанням.

Владислав знову втупився в дівчину. Але вона вперто не дивилася ні в його бік, ні взагалі на пасажирів. Таке враження, наче вона не сподівається якихось знайомих у тролейбусі зустріти.

Подумавши про знайомих, Владислав відзначився, що дівчина вдруге їде сама. Ні подруг, ні друзів чоловічої статі біля неї не видно, як і зітхальника. Невже вона сама-одинока? У хлопця з’явилася надія, що з незнайомкою можна познайомитися і, можливо, навіть подружитися. Треба діяти швидше, бо це може виявитися їхньою останньою зустріччю. От вийде вона…

Тьху! Он же її зупинка, де вона вчора виходила. Тепер головне — не зівати! Владислав вирішив непомітно прослідкувати за дівчиною, щоб хоч трохи розвіяти цей ореол таємничості навколо неї.

Дівчина стояла неподалік од виходу. Отже, зараз може вийти. Владислав запрацював ліктями, мерщій протискуючись до дверей. Він вирішив вийти, а потім, на випадок чого, повернеться до університету одним із наступних тролейбусів. Вони однак щоранку один за одним їздять, якось добереться.

Коли двері тролейбуса відкрилися, Владислав вийшов і одразу проштовхався ближче до передніх дверей, щоб не проґавити дівчину.

Тролейбус рушив далі, а Владислав подумки лайнувся, помітивши, що незнайомка залишилася всередині.

 

День третій

 

Чекаючи тролейбуса, Владислав ретельно переглянув усіх, хто стояв на зупинці, очікуючи громадський транспорт. Незнайомки не було. Але хлопець не дуже й сподівався, що вона втретє поспіль їхатиме з ним ранком в одному тролейбусі. Випадковості випадковостями, але ж не настільки!

Яке ж було його здивування, коли, протиснувшись у салон, знову побачив незнайомку. Власне, називати її незнайомкою він став більше за звичкою — за кілька днів вона ніби стала своєю.

Владислав вирішив, що досить із нього пасивності. Треба підбиратися ближче, щоб хоч голос почути, звернувшись до неї під будь-яким приводом.

Міцно тримаючи сумку, хлопець почав проштовхуватися ближче до дівчини.

— Куди ти лізеш? — обурювалися пасажири. — Обережніше!

Та хлопець не зважав. Він бачив дівчину і за будь-яку ціну збирався до неї добратися.

І ось Владислав уже стоїть майже поряд із незнайомкою. На ній та ж блакитна блузка, та ж зачіска. Тільки цього разу хлопець побачив білу жіночу сумочку через плече дівчини. Раніше цієї сумочки видно не було, мабуть, вона тримала її в руці, а не носила через плече.

Раптом хлопець подумав, що не знає, як і що казати, щоб познайомитися. Не заявиш же: «Здрастуй, дівчино! Ти набридаєш мені своїм виглядом уже кілька днів, то може, час познайомитися? Мене звуть…».

Врешті-решт, хлопець вирішив почекати. Можливо, вона хоч раз до кондуктора заговорить.

Але мовчазна картина розплачування за проїзд повторилася знову. І знову те ж саме. «Що у вас за проїзд?» — передача монет — передача квитка. Дівчина не сказала нічого. І головне — жодного слова.

Владислав гарячково придумував привід заговорити.

Добре було б, якби по тролейбусу шастав кишеньковий злодій. То й полізе у сумочку дівчини, а Владислав вчасно його схопить. Дівчина посміхнеться, подякує йому, і він заговорить про…

Звичайно ж, ніякого кишенькового злодія хлопець не помітив, хоча народу — яблуку ніде впасти. Чи курці клюнути. Владислав сердито подумав, що зустрічати щоранку одну й ту ж дівчину — будь-ласка! — а всього один злодій за десять років — дуля тобі з маком!

Відчуваючи, що нічого вдалого йому в голову не прийде, Владислав вирішив ще раз спробувати прослідкувати, куди піде дівчина, вийшовши з тролейбуса. А на потім дав собі завдання поспілкуватися із знайомими дівчатами і спитати, як краще знайомитися з незнайомками.

Хоч у Владислава й була дівчина, яка, правда, залишилася в його рідному містечку і з якою вони нібито мали коли-небудь зіграти весілля, хлопця притягувала ця незнайомка з косою. «Це ж усього-на-всього знайомство», — заспокоював він самого себе.

На передостанній зупинці маршруту дівчина рушила до дверей. Коли тролейбус зупинився і двері відчинилися, вона почала спускатися вниз сходами, щоб вийти на вулицю. Пропустивши перед себе жінку з незадоволеним обличчям і височенною зачіскою надзвичайно брунатного кольору, Владислав і собі вискочив з тролейбуса.

Але коли шевелюра відійшла вбік і попрямувала геть, дівчина зникла. Оглядаючи перехожих, хлопець кинувся вліво, потім направо. Але безрезультатно…

 

День четвертий

 

Цього ранку, забираючись у тролейбус, він не сумнівався, що дівчина вже буде там. Тому й не здивувався, побачивши в передній частині машини знайому косу, блакитну блузку й білу сумочку.

Не гаючи часу, Владислав почав протискуватися ближче, згадуючи можливі варіанти знайомства, які підкинули вчора його одногрупниці. Чого тільки не радили! Від: «У вас не знайдеться запальнички, сигарету підкурити?» (і це, зважте, у тролейбусі!) до складної комбінації-вистави (інакше й не скажеш) із квітами й декораціями, запропонованими «крутою» Ладою.

Багато хто пропонував почекати, поки дівчина вийде з тролейбуса, а вже потім діяти за обставинами. Але спробуй скористатися такою порадою, коли незнайомка невідь-куди зникає, минувши двері тролейбуса. Як у кіно з комбінованими зйомками: є — немає.

Владислав уже майже дістався незнайомки, коли помітив серед пасажирів одногрупницю Оксану, ліпшу подругу Лади. Саме вони удвох понапридумували найбільше варіантів знайомства.

Хлопець навіть розгубився. Оксана стояла так близько від незнайомки, що не почути розмови (якщо вона, звісно, почнеться) не могла ніяк. А знайомитися при Оксані, язикатому дівчиськові, не хотілося зовсім. У кращому разі роздзвонить усій групі, обов’язково наголосивши на немодному «прикиді» незнайомки і не більш сучасній зачісці. У гіршому — взагалі зіпсує всю картину прямо тут, у тролейбусі. Кинути незнайомій людині образливу репліку — це для Оксани раз плюнути.

Поміркувавши кілька секунд, Владислав вирішив терміново повертатися до задніх дверей тролейбуса. Від гріха подалі.

— О! Привіт, Владя! — раптом почув Оксанин голос.

Хлопець неохоче привітався і спробував-таки змішатися з пасажирами.

Та Оксана не відставала.

— Куди ж ти тікаєш? — гучно, на весь салон, гукнула вона. — Іди-но сюди, я тебе дещо спитаю.

Робити нічого, довелося присунутися ближче до одногрупниці. Зиркнув на незнайомку. Вона ні на кого уваги не звертала. Якби глянула на двох студентів, могла б і запам’ятати ім’я того, хто день у день зустрічається у тролейбусі. Про це Владислав подумав із прикрістю.

Він став біля Оксани, міцно схопившись за поручень і благаючи Всевишнього, щоб одногрупниці не бовкнула зайвого.

— Ну що, познайомився? — таки ляпнула Оксана. — Який варіант обрав?

Владислав був готовий придушити Оксану прямо посеред натовпу. Або викинути її з тролейбуса під колеса якогось здоровенного джипу. Зіпсувала всю романтику! Оксанині слова точно почули половина пасажирів. А головне — почула незнайомка!

Тепер якщо він спробує з нею заговорити, вона спитає: «Ти вже з усіма обговорив, як зі мною познайомитися?».

Оксані грубо відповів:

— Не твоє собаче діло!

Не чекаючи її реакції, Владислав поліз подалі, щоб незнайомка не побачила його червоної від сорому і злості фізіономії. Не чекаючи своєї зупинки, Владислав вийшов.

 

День п’ятий

 

Хлопець сам дивувався, як кардинально може змінитися ставлення однієї людини до іншої. Ще вчора зранку він мріяв про знайомство з тією дівчиною, бачив її поряд із собою у мріях. А тепер він розглядав її виключно як свідка його ганьби і втрачених ілюзій. Хоча, звичайно, сама незнайомка в цьому й не винна. Але Владислав не відчував до неї того теплого ставлення, як два-три дні тому.

Сьогодні Владислав змінив свій ранковий розклад і поїхав до університету не на першу пару, як зазвичай, а на другу. О пів на десяту він бадьоро покрокував до зупинки, спокійно заліз у тролейбус і відвернувся до вікна.

«Нізащо не гляну на пасажирів! — вирішив він. — Хай хоч увесь тролейбус незнайомками буде забитий».

Та коли до нього озвався кондуктор, Владислав усе ж був змушений відвести погляд від вікна.

Хлопця наче струмом пронизало! Блакитна блузка незнайомки знаходилася всього за кілька кроків. У Владислава на якусь мить потемніло в очах.

Автоматично показавши кондуктору проїзний квиток, Владислав хотів було вийти на наступній же зупинці. Але потім передумав. «І чому ти її так страшенно боїшся? — спитав його внутрішній голос. Хто боїться, я?!

Владислав доїхав до кінця маршруту. Вийшовши на кінцевій зупинці, він вирішив неодмінно поговорити з незнайомкою і з’ясувати все. В першу чергу його хвилювало питання, чому вона його переслідує.

Аж ось тролейбус звільнився. Владислав метався по зупинці. Підстрибував, оглядався, але знайомої незнайомки ніде не помітив.

 

День шостий

 

Владислав будь-що вирішив позбутися цих зустрічей з дівчиною. Він і так постійно ходив сердитий, грубіянив направо й наліво, його тепер навіть пиво не цікавило (і це дуже дивувало його сусідів по кімнаті). А все із-за якоїсь дурепи! Чи вона слідкує, коли він з гуртожитку виходить?

Хлопець вирішив одурити дівчину, хоча у версію із слідкуванням він і сам не дуже вірив (хоча як ти все це поясниш?).

Оскільки сьогодні субота, і до університету їхати не обов’язково, він поїде на ринок купувати сорочку. Давно збирався це зробити.

А головне, він поїде не тролейбусом, а на трамваї. А щоб дівчина його не «пасла», Владислав звечора, як тільки стемніло, нишком перебрався до друзів у інший гуртожиток, і там заночував. А вранці, годині о десятій, вийшов із чужого гуртожитку через чорний хід і попрямував до трамвайної зупинки під прикриттям якихось декоративних кущів.

Трамвайні двері прочинилися, запрошуючи пасажирів у свої нутрощі. На зупинці Владислав незнайомки не побачив. «Хай слідкує, суча дочка!» — глузливо і злорадно думав він. — Хай чекає мене біля мого гуртожитку чи біля тролейбуса. Не такий я простий!»

Владислав сів на вільне сидіння біля вікна й, роззирнувшись, пополотнів. Як ні в чому не бувало, клята незнайомка у своїй блакитній блузці сиділа неподалік, не випускаючи з рук своєї білої сумочки.

«Ах ти ж!..» — не витримавши, вголос, але негучно, лайнувся хлопець. Термінатор, блін… Таке враження, що на Владиславові десь жучок почеплений, так безпомилково дівчина його знаходить.

Він нервово обшукав себе, але нічого підозріливого не знайшов. Нічого схожого на радіо маячок.

Владислава раптом накрила хвиля страшенної злості. Йому закортіло підійти до незнайомки і банально зацідити їй по фізіономії, примовляючи: «Не переслідуй мене, не переслідуй!». Щоб не наламати дров прямо зараз, хлопець до болю в пальцях стиснув переднє сидіння. Це трохи заспокоїло.

Ледве стримуючи вихід злості, Владислав дочекався, поки трамвай приїде до базару. А там, не озираючись, вискочив геть, мов ошпарений.

 

День сьомий

 

Використовуючи свій законний вихідний, Владислав намірився нікуди не їхати цього дня. Він то дрімав у себе в кімнаті, то грав із хлопцями в покер і шахи, то дивився в сусідів якийсь нудний бойовик.

Хлопець аж сяяв од радості, що позбавлений необхідності дивитися на ту кляту незнайомку, що переслідує його у громадському транспорті.

Під вечір Владислав запропонував сусідам по кімнаті відзначити вихідний день. Хлопці погодилися, і вже через півгодини принесли випивку і приготували студентську закуску…

Добряче випивши, Владислав залишив хлопців допивати останні краплі горілки, а сам вийшов провітритись і подихати свіжим повітрям. Але п’яний туман проходити не хотів. Похитуючись, Владислав пішов прогулятися серед вечірніх сутінків.

Ноги самі принесли його до тролейбусної зупинки. Одразу згадав свою дивну оказію з незнайомкою. Зараз, у п’яному стані, хлопцю здалося, що то все сталося не з ним.

«А ти перевір, — одразу ж підказав внутрішній голос. — Проїдься кілька зупинок, і побачиш».

Намацавши в кишені проїзний квиток, Владислав сплюнув і поліз у тролейбус.

В цю пору в бік центру міста пасажирів їздить мало. Цього разу на зупинці чекали всього кілька чоловік.

Намагаючись втриматися на не зовсім слухняних ногах, хлопець плюхнувся на найближче сидіння і заплющив очі. А коли розкрив їх і навів різкість, аж зойкнув од несподіванки.

Прямо напроти нього, як ні в чому не бувало, сиділа клята незнайомка у блакитній блузці. Вона дивилася прямо на нього.

Кров ударила в голову Владислава. Більше він не міг витримувати такого знущання!

Схопившись на ноги, він абсолютно рівно (дарма що п’яний) підійшов до дівчини. Схопив її за петельки й підняв на півметра. Вона виявилася аж надто легкою.

— Слухай, падлюко! — гримнув він на весь тролейбус, одразу ж привернувши до себе увагу нечисленних пасажирів. — Якщо ти ще раз попадешся мені у тролейбусі, у трамваї, автобусі чи ще деінде, я тебе, сучу дочку, витягну на сонечко і по асфальту розмажу! Кишки всі повириваю і скальп зніму! Затямила, зараза?!

І кинув незнайомку назад на сидіння. Вона, мабуть, була надто шокована (але не перелякана), бо не сказала у відповідь жодного слова. Лише побіліла трохи, але вираз обличчя не змінився.

Пасажири явно були шоковані такою поведінкою хлопця. Ніхто не наважився сказати щось п’яному хлопцеві, присоромити його чи хоча б спитати, в чому справа.

Червоний од злості, Владислав розвернувся й вискочив з тролейбусу, навіть не оглянувшись на незнайомку. Важко дихаючи від люті, він попрямував до свого гуртожитку, щоб випити ще.

 

День восьмий

 

Зранку страшенно боліла голова. Владислав спробував пригадати вчорашні події, але згадав лише погрози незнайомці у тролейбусі.

В університет можна було не їхати, а сидіти в гуртожитку й лікувати здоров’я холодним пивом. Але хлопець вирішив іще раз побачити незнайомку у блакитній блузці і вибачитися за вчорашнє. Мовляв, не контролював себе через алкоголь, більше такого не повториться, давайте нарешті познайомимось.

Хлопець заліз у тролейбус і роззирнувся. Тепер його здивувала відсутність незнайомки.

Він кілька разів проїхався по маршруту туди й назад, але безрезультатно.

«Мабуть, дівчина послухала моєї поради», — вирішив Владислав і попрямував до кіоску купляти пиво для змученого організму.

Може, це й на краще…

 

Епілог

 

ПЕРИФЕРІЯ — ЦЕНТРУ.

Доповідаємо, що перевірка третьої планети Сонячної системи завершена. Судячи з усього, жителі планети, яку місцеві аборигени називають Земля, не готові до контакту з вищим розумом.

Нами був посланий біоробот із зовнішністю землянина, який протягом певного періоду знаходився в полі зору місцевого середньостатистичного аборигена на ім’я Владислав. В результаті була виявлена підвищена агресивність, яка щодня наростала. При тому, що біоробот не вступав у контакт із Владиславом, землянин сам накинувся на біоробота з погрозами знищення.

На основі проведеного експерименту пропонуємо Вищій Раді відкласти контакт із цією планетою на невизначений термін. Можливо, слід повернутися сюди через кілька сотень років.

Увага! Центру! Знімаємося з орбіти планети Земля і перелітаємо до наступного космічного об’єкту. Проведемо досліди там.

Чекайте наступних повідомлень.

 

Юрій Зіненко